Україна — найкраща країна для молодого архітектора. Не очікували?
Засновник архітектурної студії IMLA architects Віталій Шварцвальдер вважає, що наша країна ідеально підходить для спеціаліста-початківця.
Це не просто гучні слова. У співробітництві з керуючою компанією Ribas Hotels Group команді студії вдалося спроектувати декілька яскравих об’єктів, які вже сподобались туристам і мають рейтинги на Booking.com понад 9 балів.
Ми поговорили з Віталієм про готелі, взаємини з замовниками, українські і закордонні реалії і на такі незручні теми, як відкати, сумнівна архітектура, недотримання стандартів будівництва у місті і в країні в цілому.
— Зазвичай випускники вишів або молоді спеціалісти нарікають, що в Україні немає де розвернутися креативному молодому потенціалу.
— Україна — найкраща країна для молодого архітектора. Ні, вам не почулося.
Ми періодично їздимо за кордон на виставки, форуми, семінари і спілкуємось з тамтешніми фахівцями. Отже, молоді архітектори мають можливість проектувати здебільшого приватні будинки або квартири. Для інших об’єктів потрібен величезний досвід, чимало документів і гігантський кредит довіри.
На одному з міжнародних заходів ми познайомились з дівчиною з Голландії. Вона — донька банкіра, мешкає у величезному будинку-віллі. Але за два роки змогла отримати лише декілька замовлень на приватні будинки, незважаючи на доволі міцніі зв’язки і фінансову спроможність. І така ситуація є типовою.
Переважна більшість команд, які ми зустрічаємо на архітектурних тусовках, за рік зробила по одному проекту. А ми за минулий рік спроектували 18 будівель. Чотири з них вже реалізували. Зараз працюємо над п’ятим проектом.
Закордонні архітектори старшого віку мають дійсно величезний досвід, і немає сенсу з ними змагатися, оскільки нам потрібно отримати спочатку подібний багаж знань і навичок, щоб розраховувати на комерційні замовлення.
В нашій країні головне, щоб замовники мали гроші і довіру. Все.
— Вправного архітектора зазвичай шукають за принципом сарафанного радіо, чи не так?
— Так. Зізнаюсь, саме таким чином мене і порекомендували власнику Ribas Hotels Group Артуру Лупашко. Але вважаю такий підхід не дуже правильним. Треба визначати за власним смаком, чи підходить вам людина, її сприйняття світу і простору. Проект — це спільна робота клієнта та архітектора. Вони мають чути один одного. Замовник вносить свій настрій, бачення, бюджет, врешті решт. Водночас категорично не можна допускати того, щоб перший міг сказати: «В нас, звичайно, на візуалізації по-іншому, але давайте це перефарбуємо у зелений, а там приберемо стіну і встановимо телевізор». Тільки за повної довіри і взаєморозуміння результат дійсно вражатиме.
До речі, з власником сіті-готелю Bortoli маємо довірчі стосунки. Попри те, що він не розумів деяких нюансів: як можна класти плитку у со-working, чому саме такий відтінок кольору треба використовувати тощо. Але він цілком довіряв моїй команді і дозволяв нам втілювати в життя проект в тому вигляді, в якому ми його задумали. І сьогодні Bortoli — це не тільки його гордість, але і наша.
Найприємніше, що нам сказав цей власник після завершення проекту: «Попередні архітектори на перше ж прохання щось переробити, відійти від початкового варіанту візуалізації — погоджувались, а ви виявили характер. І я дуже радію цьому».
— А якщо все ж таки клієнт об’єктивно не правий, але вперто не погоджується?
— В різних ситуаціях потрібен різний підхід. З деким слід дискутувати м’яко, комусь достатньо привести об’єктивні аргументи, з деким потрібно говорити жорстко.
Архітектор також має розуміти, що клієнт може підказати, як краще. Особливо якщо це стосується проектування приватного будинку. Ніхто точніше, ніж сам замовник, не скаже, в якій обстановці йому буде комфортно. В таких випадках потрібно знаходити точки дотику, йти на поступки, залучати третю сторону, наводити приклади гідних проектів. Поки мені вдається переконати клієнтів у своїй правоті.
Я доводжу їм, що часто у архітектора в голові є пророблена картинка, яку комп’ютерна візуалізація, якою б якісною вона не була, не здатна передати до кінця. Фахівець саме бачить цей кінцевий результат.
А клієнт найчастіше має не дуже добру просторову уяву. І йому вельми страшно не бачити і не розуміти цей завершений образ. Іноді разом з візуалізацією я приношу зразки оздоблювальних матеріалів, щоб люди розуміли, що текстура може бути погано видна на картинці, але насправді вона є дуже гарною та оригінальною.
— Припускаю, що для того, щоб спроектувати об’єкт, який сподобається замовнику, потрібно бути трішки психологом.
— Так. Нещодавно в нас був замовник. Він мав чітке уявлення про те, який будинок він хоче, в якому стилі, якого розміру, з яким декором. Чим більше ми проектували, спілкувались, тим більше змінювалась його думка.
Наприклад, я спитав його, навіщо потрібен другий ряд стільців на терасі на другому поверсі. Адже на першому є кухня з їдальнею, з неї вихід на терасу. поруч розташована велика затишна альтанка. Яка вірогідність того, що хтось з гостей колись дійде до другого поверха? Клієнт визнав, що, в принципі, він і не збирався водити туди гостей.
Чи такий випадок: клієнт хотів будинок у вікторіанському стилі. Показав приклади з інтернету того, що він хоче, назвав нам всі розміри. Ми спроектували, і вийшло, будівля має бути близько трьохсот квадратних метрів. Мало того, що це призведе до податку на розкіш, ще й замовник сам зрозумів, що така площа йому просто не потрібна. Під час наступної розмови ми значно зменшили площу будинку.
Кожен з нас має розвинену фантазію, яку хочеться використати, щоб реалізувати креативні ідеї. Але коли замовник відповідає на наші запитання, він сам розуміє, що не буде користуватися тим, що сам і нафантазував: не встигне стежити за чистотою і порядком, йому не потрібне багатоярусне підсвітлення, ковані меблі та інше. Якщо в обстановці будуть килими, тканини, дивани, а власник житла не тримає прибиральницю, працює по 10 годин на день і по суті додому приходить, щоб переночувати — така обстановка йому просто не потрібна. З цього ми робимо висновок, що стиль його житла має бути функціональним і сучасним.
Коли фантазію накладають на обставини, виявляються обмежуючі фактори, які дають максимально чітку відповідь: яким має бути житло.
— Віталію, ви багато подорожуєте. Підозрюю, що помічаєте недоліки у проектах і дизайні готелів. Що входить у ваш особистий топ помилок?
— Чимало готелів мають просто стиль пафосного готелю: дорогі матеріали, сантехніка. Нічого більше. Без емоційної складової це не дає жодної взаємодії з гостем. Це дорожнеча заради дорожнечі. Для мережевих готелів це може бути і добре, і погано, залежно від місця розташування.
Багато готелів не мають архітектури взагалі. Замовник самотужки обрав колір, текстуру, розташування меблів або різних відділів. І часто це може виглядати цілком мило, адже в це вкладено любов і частинку душі людини. Насправді у більшості випадків — це непродуманий дизайн, без грамотного розташування інженерних мереж, які передбачають економічність та ергономічність. Часто-густо користуватися цим не дуже зручно, оскільки практична складова геть відсутня. Наприклад, ліжка, двері, сантехніка, придбані немов для квартири, не підходять для готелю.
— Вам часто доводиться виправляти помилки інших архітекторів. Як таке можливо, що люди однієї професії роблять діаметрально протилежні речі з точки зору ефективності роботи з простором? Це вплив різних архітектурних шкіл? Чи подібна ситуація обумовлена чимось іншим?
— Все дуже просто. Чимало архітекторів напряму працюють з будівельними фірмами. Наприклад, на одному з наших об’єктів архітектурна організація, яка займалась будівництвом разом з забудовником, зробила на фасаді виступи. Ці виступи були обумовлені тим, що треба заплатити більше грошей монолітникам, які роблять опалубку, оскільки кожний виступ коштував додаткових грошей.
Такий принцип співробітництва заснований на тому, щоб здерти з клієнта більше грошей на будівництво, аби отримати максимум відкатів з купівлі меблів, фарби, матеріалів.
Зазначу, що наша студія живе за рахунок проектів. Це наша чітка позиція. Спочатку навіть мої співробітники дивувались, чому ми не йдемо «уторованим шляхом».
Зазначу, ще невелика частина колег також існує за рахунок реалізації місцевих і загальнонаціональних проектів.
— Що би ви порекомендували готельєрам, які планують будувати готель або інший об’єкт?
— Визначити добросовісну студію. Це не так вже і важко.
По-перше, краще шукати фірму, не пов’язану з будівельною компанією. В іншому випадку, найвірогідніше, в сферу їх інтересів входитиме і отримання максимальних дивідендів від будівництва.
По-друге, вік співробітників такої студії не повинен перевищувати сорока років.
— Важко повірити, що і в цій сфері вік — також критерій вибору.
— Просто озирніться. До вісімдесятих років на цій території архітектори сумлінно вчилися і будували «хрущовки». Багато «хрущовок».
У 90-ті — вони оформляли простір «багато»: «під золото», з вензелями, багатошаровими шторами, килимами. До речі, тоді відкатна система і досягла розквіту.
Покоління, яке вчилося після них, багато подорожувало і бачило, що відбувається в Європі, США, Японії. Повсюдно з’явився інтернет і можливість дивитися, як все робиться в інших країнах, що розвиваються. Багато хто отримав там освіту або їздив на навчальні курси.
Повертаючись до вашого запитання. Так, так вийшло, що вік тут також є критерієм. Не тому, що людина у віці — це погано. Просто в певні періоди архітектори були змушені працювати у професійному сенсі не в найкращих умовах.
Раджу також подивитись на виконані проекти. В кожного архітектора, що поважає себе, викладено портфоліо, створений сучасний сайт. Навіть у назві студії має простежуватися стиль, оскільки якщо у фірмі не звертають на це уваги, значить, вони пропускають й інші важливі деталі.
— В Барселоні є готель, спроектований Рікардо Бофілом. Приїхавши на пляж, він настільки надихнувся гарним краєвидом, що вирішив — на узбережжі має стояти вітрило. І спроектував готель у вигляді вітрила. Чи можна сказати, що українським готелям бракує цього прагнення витримати архітектурний ансамбль міста чи прибережних територій?
— Так. Є декілька причин, чому це відбувається з нашими готелями. По-перше, величезна різниця у фінансуванні. За кордоном будь-яке будівництво фінансується значно краще. І є великий вибір матеріалів, меблів та конструктивних рішень. Порівняно з нашими — вибір просто безмежний. Навіть не дуже добрий проект за рахунок якісного будівництва і матеріалів у Німеччині можна без сумнівів вводити в експлуатацію. Він точно знайде своїх гостей. В нашій країні, якщо проект неякісний, то будівництво доб’є його остаточно.
Також треба вміти вписувати будову в ландшафт або полотно міста. Більшість викладачів вчать архітекторів, що треба малювати образ. Тобто малювати план без будь-якої прив’язки до сусідніх будівель, до стилю, до форм. Дуже багато уваги приділяється кресленням, а архітектурі суттєво менше.
Грамотно це потрібно робити так: спочатку готуємо модель з будовами, розташованими поруч, фотографуємо квартал, вулицю, щоб розуміти, який в нас виходить ансамбль. Тільки тоді починаємо проектувати під свої об’єми. Так можна ідеально вписати об’єкт. А як вписати його, якщо навіть не намагатися цього робити?
— Чому не намагаються?
— Для студій старої школи це додаткові витрати, які на клієнта не перекласти. Але ж це величезний пласт роботи: треба зробити модель будівлі і переконати замовника, що на це необхідно витратити час. А клієнту все потрібно було ще учора. З фінансової точки зору виходить абсолютно невигідно.
Але багатьох зовсім не турбує, як виглядатиме їх місто. Мають один клопіт — швидше зробити і отримати свої гроші. Їх також можна зрозуміти. В Україні праця архітектора оплачується вкрай низько. В Європі архітектурна студія може отримати близько десяти відсотків від суми будівництва. І цена проекту не така, як в Україні.
— Який готель ви хотіли би спроектувати для себе?
— Я би придбав велику старовинну будівлю в центрі Одеси. Відреставрував би усе в ній, наскільки це можливо. Якщо щось зруйноване, то делікатно відновив би. Це були би не надбудови у п’ять поверхів з металу і скла. Відновлення має виглядати максимально автентично.
В нашій країні доволі часто, реставруючи стару будівлю, фарбують його в яскраві кольори. За кордоном повсюдно «зістарюють» фарбу, подекуди підмальовують пил, щоб виглядало так, немов будівля простояла отак сто років і дуже добре збереглася. Не можна робити так, буцімто столітню споруду побудували вчора. Це неправильно.
Також не можна встановлювати металопластикові вікна у старі будівлі. Це також виглядає убого.
Наша студія не проектує в такому стилі, оскільки, на мою думку, це буде підробкою. Це створили люди, які жили в той час, які мали певний уклад життя. Навіть якщо зараз дуже реалістично повторювати, це все одно буде підробкою.
— Несподівана архітектура готелів, як засіб залучення гостей, працює, на ваш погляд?
— Клієнтів, думаю, приваблює. Але на один раз. Щоб подивитись, що це таке. Але з точки зору функціональності є великі питання. Це і архітектурою можна назвати насилу, якщо чесно.
Ще Марк Вітрувій написав, що основні складові архітектури — це користь, тривкість, краса. Якщо перекласти сучасною мовою — це функціональність, надійність та еластичний дизайн. Якщо будівля не відповідає цим параметрам — це не архітектура. Коли форма будівлі є нестандартною, опуклою, вона вкрай незручна навіть для встановлення меблів. Найчастіше всередині прямі стіни, зовні — круглі. Залишаються порожнини у просторі, на які витрачаються гроші.
До того ж на Землі живе понад сім мільярдів людей, і даремно витрачати місце, м’яко кажучи, нераціонально. В архітектурі все має йти від форми, яка знаходиться всередині.
Якщо ми говоримо про будівництво і проектування готелю, то все в ньому має бути продумано таким чином, щоб максимально корисно використовувати номерний фонд, жоден міліметр якого не витрачається дарма. Тому що за кожен міліметр доводиться платити. Сюди входить ціна на землю, будівництво, обслуговування. Це, звичайно, повинно бути красиво. Але краси можна досягти і в інший спосіб, не вдаючись до сумнівної архітектури. А якщо готель гарний і зручний, то набагато імовірніше, що він залучить гостей на більш тривалий строк.
— В архітектурному середовищі, як і в будь-якій іншій творчій сфері, прийнято стежити за трендами. Що скажете про це?
— Я завжди спираюсь на те, що є функціональним, правильним, якісним. Зараз переважна більшість проектувальників перейшли з сірого, темного, холодного лофту на більш м'які акценти.
Ми розуміли, що лофт та інші віяння рано чи пізно набриднуть, тому ніколи сліпо не дотримувалися моди. Ми проектували те, що стильно виглядатиме і через п’ять, і через 10 років.
— Віталію, якою бачите архітектуру український міст у багаторічній перспективі?
— Розвивається тенденція до розростання. Тепер точково переглядатимуть райони, які були не дуже розумно забудовані, щоб вбудовувати нове в полотно старого.
Місто — це живий організм. І нескінченно нарощувати площі неможливо. По-перше, це породить незручну інфраструктуру, постраждалу екологічну систему, заплутані інженерні мережі, кілометри дротів і труб. Літаючих по повітряних дорогах машин, мені здається, не буде. Міста зростатимуть не ушир, а вгору. Тобто архітектори оптимізують простір, який мають. Це має відбуватися обережно і грамотно: з дотриманням пропорції старих будівель, будівництвом нових споруд, зі «схованими» у підземних паркінгах автомобілями.
