Блогер, журналістка, автор книги «Маленька чарівна подорож» і проектів «Знайдено в Україні», «Великий готельний перепис» і «12 вартових». Це все про Лалу Тарапакіну.
Поговорили про її проекти і місця сили, ідеальні готелі і про те, що змінюється на краще в український індустрії гостинності.
— Лало, популяризувати подорожі Україною і розповідати про незвідані місця, про які мало хто знає, — справа невдячна. Були побоювання на початку шляху? Розкажіть про сумніви і про те, як ви їх позбулися.
— І досі не позбулась. Але це не страх у прямому сенсі. Коли ти починаєш працювати в індустрії гостинності, то ходиш минним полем у своїх оцінках.
Щодо пошуку незвіданого, це, скоріше, вдячна справа, судячи з фідбека людей, які їздили згідно з нашими порадами. Для мене це нагода розвивати туризм не тільки на розкручених напрямах, але й глибше. Це мотивує усіх нас покращуватись рівномірно — не тільки у Львові, але й у Поморянах, наприклад.
— Як ви дійшли саме такої форми подачі проекту «Знайдено в Україні»?
— Це не найвдаліша подача, якщо відверто. Значно вдаліше, наприклад, робити відео, але маю велику проблему з цим: не люблю себе у кадрі. Можу, але не люблю. Тому ми обрали формат проектів, де буде все зрозуміло, чітко і рівно. І кожен знайде щось для себе.
Для мене це нагода розвивати туризм не тільки на розкручених напрямах, але й глибше.
— Ви писали, що вивчати свою країну значно складніше, ніж просто подорожувати. Що для вас було найскладнішим у дослідженні своєї країни?
— Складно було звикнути до певних побутових обмежень. Ночувати не завжди з постіллю, не щовечора потрапляти в душ, а іноді —у струмок. Носити гумові чоботи замість туфель, іноді годувати свою команду просто салом і хлібом. Але згодом ми стали більш організованими і змогли передбачати це. Раніше просто їхали, повертали, шукали. Нас заставала ніч і нові труднощі. Гарний був час.
— Скільки готелів ви відвідали в рамках проекту «Знайдено в Україні»? І скільки плануєте відвідати в рамках проекту «Великий готельний перепис»?
— Відвідали понад 200, якщо рахувати ще маленькі приватні садиби і кемпінги. Плануємо відвідати понад 300 готелів, але час покаже, як буде насправді. [Усміхається].
— На вашу думку, чи змінюється якісно індустрія гостинності в нашій країні? Якщо так, завдяки чому це відбувається і в чому проявляються зміни?
— Дуже змінюється! З’являється більше професійних шкіл для готельєрів і професіоналів індустрії гостинності, більше можливостей вчитися і переймати досвід. Та й гості в цілому стали більш освіченими і вже розуміють, якої якості послугу можуть вимагати. І вимагають. Але краще працює, коли дякують за крок, зроблений ім назустріч.
Недавно відвідала три готелі, де була два роки тому. В одному повністю замінили матраци за ортопедичні, в іншому встановили гарні меблі на терасі, у третьому — додали дитяче меню і побудували дитячий майданчик. Це приклад того, що на очах. І ще не все гладенько. Але тенденція підвищення якості своїх послуг (а готель — це вже давно не продаж ліжко-місця) є, і її видно у кожній дрібниці, а особливо — у великому. Погляньте на організацію Києвом Ліги чемпіонів, наприклад. І це також індустрія гостинності.
— Декілька років тому ви поділилися думкою про те, що в Україні сервіс у готельно-ресторанному бізнесі дивовижно поєднує турботу, вишколеність, ненав'язливість та якість. Скажіть, згодом відвідавши не одну сотню закладів, як ви охарактеризуєте рівень українського сервісу?
— Піклування і «домашність» притаманна українському сервісу. Особливо західним регіонам. Але середню температуру по лікарні я би не стала ставити. Є окремі географічні спеціалітети: наприклад, особлива гостинність закарпатців або прагнення львів’ян перегодувати тебе. Але готельєри починають працювати вже не тільки з натхнення, а вибудовуючи стратегічні бізнес-моделі, тому помилок все менше. Я відчуваю сервіс. Ще три-чотири роки тому його не було, крім великих міст. Все відбувається швидко, нам треба адаптуватися до цієї швидкості.
— Ви багато пишете про місце сили. Що ви маєте на увазі? Де ваше місце сили?
— Моє місце сили — там, де я можу побути на самоті і повернути себе у нормальний стан. Дуже допомагають гори, тому я їду саме туди. Найчастіше у Верховину. Влітку мені потрібна водойма, тому приїжджаю у Херсонську область, на Джарилгач, де моє улюблене місце сили — море. Улюбленого кольору і тільки для мене.
— Напевно маєте свій рецепт від професійного вигорання. Поділитесь з нами.
— Нема рецепту. Я би хотіла його знати, та ні. Щоразу для кожної форми вигорання маю свій рецепт. Втомилася — сплю, обурена — занурююсь в ополонку, нікого не хочу бачити — їду сама у якийсь готель під Києвом.
— Одна з ведучих тревел-програми якось зізналась в інтерв’ю, що чимало подорожей для неї зливаються в один потік пляжів, замків, набережних, готелів, морів, музеїв. Розкажіть про ваші секрети ідентифікації.
— Я просто пам’ятаю. Кожне місце, кожну людину. З десятків тисяч наших світлин можу відразу впізнати, де і коли був зроблений кадр, хто стояв поруч з фотографом і яка була погода. Це просто особливість пам’яті. І величезна любов. Коли ти робиш справу своєї мрії, немає проблем щось згадати. [Усміхається].
— В Україні прийнято жалітися на дороги. Під час експедицій і подорожей які ще спільні для всіх регіонів проблеми ви виявляли?
— Я вже не жаліюся на дороги після Тячівського району Закарпаття. А якщо серйозно, дороги — також змінюються. Потроху, повільніше, ніж хотілося б, але змінюються. По всій країні. Сподіваюсь, доживемо до того моменту, коли навіть другорядні дороги відремонтують.
Головний мій біль — це руйнація замків по всій країні.
Багатьом з них залишилось не більше 50 років до моменту повної руйнації. Проблема в тому, що, крім всіх перешкод з боку державних інститутів (а їх, до речі, можна подолати!), це дійсно занадто глобальні гроші. Ми опікуємось цією проблемою, але, на жаль, поки не в масштабі всесвіту, а крок за кроком. Консервуємо замки на зиму, вивозимо сміття і розпочинаємо проект «12 вартових» про 12 замків, щоб привернути до них увагу всього світу.
— Регіони напевно об’єднують не лише проблеми. Які спільні особливості українських областей ви відкрили для себе?
— Так, звісно, не тільки! Я їх взагалі помічаю в останню чергу, і те по роботі.
Одна спільна особливість — це унікальна самовідданість людей, які живуть у нашій з вами країні. Це орден хоробрих сердець якийсь! Єдине, чого хочеться нам побажати: щоб ми вміли згуртуватися не тільки навколо біди, але й навколо радості. Нам поки що простіше навколо біди. Сподіваюсь, це зміниться.
— Якщо би ви створювали ідеальний готель, яким би він був?
— Ідеальний готель — готель в лісі, на березі будь-якої водойми. Там максимальна шумоізоляція, великий балкон з видом на ліс, охолоджене біле у холодильнику і мовчазний персонал, який не ставить забагато уточнюючих запитань. Там величезна бібліотека, де можна сидіти в кріслі під торшером і читати всі книги світу. В номері — фільмотека, де фільми для тебе заздалегідь підібрали з урахуванням твоїх особливостей та уподобань. Додаткові сервіси є дуже простими: хороший спа з власними програмами, що відбивають спеціалітети місцевості, і тренажерний зал з сучасним обладнанням для кожного. Такий спеціальний готель, де ти можеш завершити все незавершене, перечитати купу книг і побути у тиші. Готель для втечі.
— Які регіони ви би назвали найгостиннішими? Чому?
— Тернопільська область і Закарпаття. Для мене. Тут не може бути об’єктивної відповіді, але на Тернопільщині, як і на Закарпатті, мені завжди дуже комфортно, як вдома.
— Лало, ми підняли архіви і дізналися, що колись ви відпочивали на одному з об’єктів мережі Ribas Hotels Group — базі відпочинку «Дача» у Затоці. Тоді ви писали, що там дійсно, як на дачі: спокійно, свіжо, затишно. Сервіс рівня «рідний дім», яки ви зазначали, притаманний багатьом українським готелям. В той же час не тільки у великих готелях або мережах, але і в маленьких периферійних готелях поступово впроваджуються загальноприйняті стандарти гостинності. Як ви вважаєте, чи не «вкраде» це самобутність і колорит об’єктів у регіонах?
— Ні. Все одно завжди залишаться автентичні маленькі готелі, де максимально проявлений регіон. Але коли подорожуєш Карпатами, наприклад, то в номер повертаєшся доволі пізно, і вдень ти мала таку кількість самобутності, що дуже класно очистити кошик вражень ідеальною нейтралією.
